Джерело: http://bagnetnacii.blogspot.com/2021/04 … st_28.html
середа, 28 квітня 2021 р.
Браво!!! Суддя Должко «розібрав на молекули» незаконність карантину в Україні - рішення
Справа № 530/75/21
Номер провадження 2-а/530/4/21
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.04.2021 р. Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Пилипенка Є.С., розглянувши у судовому засіданні справу за адміністративним позовом
ОСОБА_1, адреса проживання: АДРЕСА_1 до Зіньківського відділення поліції Гадяцького відділу поліції ГУ Національної поліції в Полтавській області в особі: поліцейського сектору реагування патрульної поліції ГУ Національної поліції в Полтавській області, Педченка Станіслава Геннадійовича; в особі: Начальника Зіньківського відділення ГУ Національної поліції в Полтавській області, Джулай Сергія Васильовича, юридична адреса: м. Зіньків, вул. Воздвиженська, 28, Полтавської області; Головного управління Національної поліції в Полтавській області, юридична адреса: м. Полтава, вул. Пушкіна, 83, Полтавської області про визнання дій протиправними та скасування постанов ГАБ 736715 від 18.01.2021 та ГАБ 736716 від 18.01.2021 по справі адміністративного правопорушення, -
В С Т А Н О В И В :
Позивач ОСОБА_1, адреса проживання: АДРЕСА_1 звернулася до Зіньківського районного суду Полтавської області з адміністративним позовом до Зіньківського відділення поліції Гадяцького відділу поліції ГУ Національної поліції в Полтавській області в особі: поліцейського сектору реагування патрульної поліції ГУ Національної поліції в Полтавській області, Педченка Станіслава Геннадійовича; в особі: Начальника Зіньківського відділення ГУ Національної поліції в Полтавській області, Джулай Сергія Васильовича, юридична адреса: м. Зіньків, вул. Воздвиженська, 28, Полтавської області; Головного управління Національної поліції в Полтавській області, юридична адреса: м. Полтава, вул. Пушкіна, 83, Полтавської області про визнання дій протиправними та скасування постанов ГАБ 736715 від 18.01.2021 та ГАБ 736716 від 18.01.2021 по справі адміністративного правопорушення.
В своїй позовній заяві позивач просить визнати дії поліцейського сектору реагування патрульної поліції ГУ Національної Поліції в Полтавській області Зіньківського ВП Гадяцького ВП ГУНП в Полтавській області Педченка Станіслава Геннадійовича, начальника Зіньківського ВП Гадяцького ВП ГУНП в Полтавській області Джулай Сергія Васильовича, директора Головного Управління Національної Поліції в Полтавській області полковника Вигівського Івана Михайловича - протиправними. Скасувати постанови ГАБ 736715 від 18.01.2021 р. ГАБ 736716 від 18.01.2021 по справі адміністративного правопорушення ст. 44-3 КУпАП ч.2 про накладення адміністративного стягнення.
Ухвалою суду від 02.02.2021 р. відкрито провадження по справі.
Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 10.03.2021 року, яка занесена до протоколу засідання, підготовче провадження у справі закрито призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 12.04.2021 р..
Відповідно до відзиву представника Головного управління Національної поліції в Полтавській області просять адміністративний позов залишити без задоволення.
Інші відповідачі відзив ненадіслали.
Відповідно до відповіді на відзив позивачка просить відмовити Головному управлінню Національної поліції в Полтавській області у задоволені відзиву.
До судового засідання 12.04.2021 р. відповідач по справі: начальник Зіньківського відділення ГУ Національної поліції в Полтавській області, Джулай С.В. та начальник головного управління Національної поліції в Полтавській області не з`явилися, явку представників не забезпечили, про дату, час та місце проведення останнього повідомлені належним чином та завчасно.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За приписами ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
За ч. 3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Заслухавши позивачку,яка підтрималасвої позовнівимоги тавказала,що патрульний поліції Педченко Станіслав Геннадійович не надав жодної можливості Позивачу заперечити складені постанови ГАБ 736715 від 18.01.2021 р. ГАБ 736716 від 18.01.2021 по справі адміністративного правопорушення ст. 44-3 КУпАП ч.2 про накладення адміністративного стягнення до вищого органу відповідно ст.ст.287-289 КУпАПУ начальника Зіньківського ВП Гадяцького ВП ГУНП в Полтавській області ОСОБА_2 та отримати усне попередження, умисно складено дві постанови про адміністративне стягнення 170 грн. кожна. Не взято до уваги і те, що згідно ЗАКОНУ УКРАЇНИ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» ('В/бомост/ Верховної Ради України (ВВР), 1994, № 27, ст.218) Стаття 3. Фінансове забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення. Фінансування санітарних і протиепідемічних заходів, а також програм забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, інших програм, спрямованих на профілактику захворювань населення, здійснюється за рахунок державного і місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ та організацій, а також позабюджетних коштів. На що співробітники Зіньківського ВП Гадяцького ВП ГУНП в Полтавській області запропонували Позивачу купити маску, або щоб купив хтось з членів родини Позивача, дані дії правоохоронців підпадають під Стаття 189 ККУ, ст.,ст., 356 ККУ, 364ККУ, 367 ККУ.
Дані протиправні дії працівника Зіньківського ВП Гадяцького ВП ГУНП в Полтавскій області вказують на бездіяльність в нагляді над особовим складом начальника Зіньківського ВП ОСОБА_2.
Директор компанії ГУНП в Полтавській області полковник ОСОБА_3 Директор компанії ГУНП В Полтавській області, заснованої 07.11.2015 року КВЕД діяльності 84.24 несе персональні правові наслідки за корисливі протиправні дії по відношенню до Позивача, так як в ч.2 НАДАННЯ ПОСЛУГ Закону УКРАЇНИ «Про Національну Поліцію» трактує дотримання ОСНОВНОГО ЗАКОНУ УКРАЇНИ Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Заслухавши відповідача ОСОБА_4, який позовні вимоги не визнав та дослідивши відзив, відповіль на відзив, наявні матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Положення ст. 19 Конституції України встановлюють, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55 Конституції України).
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Право на судовий захист відображене і ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у ст. 2 КАС України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон №1404-VIII).
Згідно ст.1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон №1403-VIII).
Статтею 3 Закону №1403-VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Згідно з пунктом 5 частини 1статті 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, як постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків адміністративного (цивільного) характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розглядйого справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).
Строки, встановлені Адміністративним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання).
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Відповідно до Указу Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2», постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19, постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211», рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року, доручення регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій № 3/2020 від 13 березня 2020 року, рішення ради суддів України від 17.03.2020 року № 19 встановлено обмеження. Загальнонаціональний карантин, який мав тривати до 3 квітня включно, продовжено.
Відповідно до рішення Ради Суддів України від 16.03.2020 року рекомендовано громадянам та іншим учасникам судових засідань подавати до суду заяви про розгляд справ у їх відсутності за наявними в справі матеріалами.
Норма ст.61 Конституції України встановлює, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Згідно частин 1,2 ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. При цьому, застосування уповноваженими на те посадовими особами заходів адміністративного впливу здійснюється в точній відповідності з законом (ч.3 ст.7 КУпАП).
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року у справі №23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні, в тому числі і закріпленій в ст.62 Конституції України презумпції невинуватості.
Рішенням Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015 щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що у наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.
Враховуючи, що законодавство України про адміністративні правопорушення має каральну направленість (більш кримінальна), а тому з урахуванням принципів і загальних засад КУпАП, практики Європейського Суду по правах людини, передбачається принцип презумпції невинності особи, поки її винуватість не буде доведена у встановленому законом порядку.
Усі сумніви щодо доведеності вини трактуються на користь особи, що притягується до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ст.222 Кодексу України про адміністративні правопорушення розгляд справ про правопорушення, передбачені ч.6 ст.121 цього Кодексу, покладено на органи національної поліції.
Згідно ст.254 КпАП України, про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовими особами або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Протоколне складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
Відповідно до ст.258 КУпАП протокол не складається в разі вчинення адміністративних правопорушень, передбаченихстаттями 70,77,частиною третьою статті 85,статтею 153, якщо розмір штрафу не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,частиною першою статті 85, якщо розмір штрафу не перевищує семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,статтею 107 (у випадках вчинення правопорушень, перелічених вчастині третійстатті 238) частиною третьою статті 109, статтями 110,115, частинами першою, третьоюіп`ятою статті 116, частиною третьою статті 116-2, частинами першоюітретьою статті 117 (при накладенні адміністративного стягнення у вигляді попередження на місці вчинення правопорушення), статтями 118, 119, статтями 134, 135, 185-3, статтею 197 (при накладенні адміністративного стягнення у вигляді попередження), статтею 198 (при накладенні адміністративного стягнення у вигляді попередження) цього Кодексу, якщо особа не оспорює допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається.
Протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення.
У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283цього Кодексу.
Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.
{Положення частини шостої статті 258 втратили чинність, як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду№ 23-рп/2010 від 22.12.2010}
У разі виявлення адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого за допомогою працюючих в автоматичному режимі спеціальних технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, протокол про адміністративне правопорушення не складається, а постанова у справі про адміністративне правопорушення виноситься без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Копії постанови у справі про адміністративне правопорушення та матеріалів, зафіксованих за допомогою працюючих в автоматичному режимі спеціальних технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, надсилаються особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, протягом трьох днів з дня винесення такої постанови.
Відповідно дост. 280 КУпАП обставини, що підлягають з`ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення вказано, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст.283КпАП України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадоваособа) виносить постановупо справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.
Постанова повинна містити:
найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову;
дату розгляду справи;
відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування;
опис обставин, установлених під час розгляду справи;
зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення;
прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про:
дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення;
транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак);
технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис;
розмір штрафу та порядок його сплати;
правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження;
відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Якщо при вирішенні питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення органами (посадовими особами), переліченими упунктах 1-4 статті 213 цього Кодексу, одночасно вирішується питання про відшкодування винним майнової шкоди, то в постанові по справі зазначаються розмір шкоди, що підлягає стягненню, порядок і строк її відшкодування.
Постанова посправі повиннамістити вирішенняпитання провилучені речіі документи,а також вказівку про порядок і строк її оскарження.
У відповідності до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статтею ст.251 КпАП України передбачено, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Під час розгляду справи судом встановлено, що 18 січня 2021 року співробітникиЗіньківського ВПГадяцького ВПГУНП вПолтавській областіпо вул. Воздвиженській будівля 49, виїхавши двома патрульними машинами, за викликом невідомих Позивачу осіб, склали на Позивача дві постанови за номерами ГАБ736715від 18.01.2021р.ГАБ 736716від 18.01.2021 ст 44-3ч.2КУПАП впорушення ЗУ"ПроНаціональну Поліцію", де чітко вказано вст.2.Завдання поліції.
Завданнями поліції є надання поліцейських послуг. Посилання на ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідно до сервісу моніторінгу реєстраційних даних українських компаній та судоворго реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контрою контрагентів опендатабот вказано «Компанія: Головне Управління ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ В ПОЛТАВСЬКІЙ ОБЛАСТІ, Код ЄДРПОУ 40108630 Директор Вигівський Іван Михайлович. Основний вид діяльності. 84.24 Діяльність у сфері охорони громадського порядку та безпеки Дата заснування 07.11.2015».
Визначення: КОМПАНІЯ - суб`єкт господарювання юридична особа або фізична особа підприємець, або суб`єкт незалежної професійної діяльності, який надає професійні послуги, на умовах, передбачених цими Правилами.
Визначення: Код ЄДРПОУ (Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України) унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, створеному 1996 року.
Визначення: Класифікація видів економічної діяльності» (КВЕД) складова частина державної системи класифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації в Україні. Класифікація призначена для використання органами державного управління, фінансовими органами та органами статистики.
Визначення: Директор (від лат, dirigo, фр. directeur «спрямовую, керую») посада, керівник підприємства чи навчального закладу, організації чи структурного підрозділу (колективу).
Жодна комерційна діяльність не може здійснюватися у правовому полі без реєстрації, включаючи присвоєння кодів КВЕД отримати їх зобов`язані абсолютно всі підприємства, навіть ті, які працюють без формування юридичної особи. Тому перед реєстрацією на власників створюваного бізнесу покладається обов`язок по визначенню специфіки майбутньої діяльності і фіксації свого рішення в цифровому позначенні. З цієї причини дуже важливо правильно підбирати коди, перед тим, як звернутися до того, хто привласнює КВЕД ОРГАНІЗАЦІЇ.
Привласнює КВЕД Фіскальна Податкова Служба.
Стаття 22. Основні повноваження керівника поліції Закону України «Про Національну поліцію» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2015, N° 40-41, ст.379)
ч.1. Керівник поліції:
1) очолює поліцію та здійснює керівництво її діяльністю, забезпечує виконання покладених на неї завдань;
2) у межах компетенції організовує та контролює виконання поліцією Конституції та законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів міністерств, а також наказів і доручень Міністра внутрішніх справ України з питань, що належать до сфери діяльності поліції;
3) вносить на розгляд Міністра внутрішніх справ України пропозиції щодо забезпечення формування державної політики у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони та захисту прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, надання поліцейських послуг;
4) представляє у визначеному порядку поліцію у відносинах з іншими органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, іншими організаціями в Україні та за кордоном;
5) звітує перед Міністром внутрішніх справ України про виконання покладених на поліцію завдань і повноважень;
6) розподіляє обов`язки між своїми заступниками;
7) підписує накази поліції;
8) скасовує повністю чи в окремій частині акти територіальних органів поліції;
9) у межах повноважень надає доручення, обов`язкові для виконання поліцейськими, державними службовцями і працівниками поліції;
10) затверджує положення про самостійні структурні підрозділи апарату поліції;
11) приймає на службу та звільняє зі служби, призначає та звільняє з посад поліцейських відповідно до положень цього Закону;
12) призначає на посади та звільняє з посад у порядку, визначеному законом та іншими нормативно-правовими актами про державну службу, державних службовців апарату центрального органу управління поліції;
13) приймає на роботу та звільняє з роботи в порядку, визначеному законодавством про працю, працівників центрального органу управління поліції;
14) приймає у визначеному порядку рішення про заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейських;
15) приймає, у визначеному законодавством про державну службу порядку рішення про заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності державних службовців апарату центрального органу управління поліції;
16) приймає у визначеному трудовим законодавством порядку рішення про заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників поліції;
17) у визначеному порядку вносить подання про представлення поліцейських, державних службовців апарату центрального органу управління поліції та працівників поліції до відзначення державними нагородами України;
18) присвоює спеціальні звання поліції відповідно до цього Закону;
19) присвоює ранги державних службовців відповідно до законодавства про державну службу;
20) вносить Міністру внутрішніх справ України пропозиції про утворення територіальних органів поліції, які є юридичними особами публічного права, у межах граничної чисельності поліцейських, державних службовців та працівників поліції і коштів, визначених на її утримання, а також щодо їх ліквідації, реорганізації Кабінетом Міністрів України;
21) утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, заклади та установи, затверджує їхні положення (статути), у визначеному порядку призначає на посади та звільняє з посад їх керівників, здійснює інші повноваження з управління об`єктами права державної власності, що належать до сфери управління поліції;
22) забезпечує дотримання визначеного Міністром внутрішніх справ України порядку обміну інформацією між Міністерством внутрішніх справ України і поліцією;
23) приймає у визначеному порядку рішення про розподіл бюджетних коштів, розпорядником яких є поліція;
24) виконує повноваження керівника державної служби в органі відповідно до законодавства про державну службу та здійснює інші повноваження відповідно до цього Закону.
Розділ VII Загальні засади проходження служби в поліції ЗУ «Про Національну поліцію »
Стаття 59 ч.1 прописано: «Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.»
Стаття 62 Гарантії професійної діяльності поліцейського, ЗУ «ПроНаціональну поліцію» ч.1 Поліцейський під час виконання покладених на поліцію повноважень є представником держави; ч.2 Законні вимоги поліцейського є обов`язковими для виконання всіма фізичними та юридичними особами.
Стаття 64 Присяга працівників поліції ЗУ «Про Національну Поліцію» Присяга працівника поліції ч. 1. Особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту:....
Стаття 66 Службове сумісництво поліцейських ч.1 Поліцейський не може під час проходження служби займатися іншою оплачуваною діяльністю, крім науково-педагогічної, наукової або творчої.
Стаття 18. Основні обов`язки поліцейського ЗУ «Про Національну Поліцію».
1. Поліцейський зобов`язаний: 1) неухильнодотримуватися положень Конституції України, законів Українита іншихнормативно-правовихактів,що регламентуютьдіяльність поліції,та Присягиполіцейського; 2) професійновиконувати своїслужбові обов`язкивідповідно довимог нормативно-правовихактів,посадових (функціональних)обов`язків,наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини.
Працівник поліції Зіньківського ВП Гадяцького ВП ГУНП в Полтавській області не надав на вимогу Позивача доручення, від директора компанії ГУ Національної Поліції в Полтавській області полковника ОСОБА_3 на ведення підприємницької діяльності, а саме: складання Постанов ГАБ 736715 від 18.01.2021 р. ГАБ 736716 від 18.01.2021 по справі адміністративного правопорушення ст. 44-3 КУпАП ч.2 про накладення адміністративного стягнення на місці.
Стаття 62. Конституції України «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду».
Стаття 64. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Стаття 60. Конституції України ніхто не зобов`язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.
Статтею 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що карантин - це адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.
Згідно ст. 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України. Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації. У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.
Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19. спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2" № 1236 від 09.12.2020 року (в редакції яка діяла станом на 24.01.2021 року, тобто на час складання протоколу) відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" постановив установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID- 19), з 19 грудня 2020 р. до 28 лютого 2021 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хворобу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).
Згідно пп. 1 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2" № 1236 від 09.12.2020 року (в редакції яка діяла станом на 17.01.2021 року, тобто на час винесення оскаржуваної постанови), на території України на період дії карантину запроваджуються обмежувальні протиепідемічні заходи, а саме: забороняється перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно.
Законом України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 06.11.2020 № 1000-ІХ, який набрав чинності 21.11.2020, внесено зміни до Кодексу України "Про адміністративні правопорушення", а саме: статтю 44-3 КУпАП доповнено частиною 2 такого змісту: "Перебування в громадських будинках, спорудах, громадському транспорті під час дії карантину без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно, - тягне за собою накладення штрафу від десяти до п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян".
Відповідно до ст. 222 КУпАП, до повноважень працівників органів та підрозділів Національної поліції віднесено розгляд справ про адміністративні правопорушення за ч. 2 ст. 44-3 КУпАП.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію", поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
У випадках, передбачених в ч.ч. 1, 2 ст. 258 КУпАП, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Відповідно до ст.117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.
Закон України «Про Кабінет Міністрів України» встановлює, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов. Акт Кабінету Міністрів України може бути оскаржений до суду в порядку та у випадках, установлених законом.
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ видав постанову від 11 березня 2020 р. № 211 Київ Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 р. Кабінет Міністрів України постановляє: Установити з 12 березня 2020 р. до 22 травня 2020 р. на всій території України карантин.
Як вказав відповідач, ОСОБА_4 в судовому засіданні, 18.01.2021 об 08 год. 18 хв. на спецлінію 102 надійшло повідомлення від ОСОБА_5 про те, що у магазин «ІНФОРМАЦІЯ_2» по АДРЕСА_2 зайшов покупець, який відмовляється одягати захисну маску. Прибувши на місце події поліцейським СРПП ВП №2 Зіньківського ВП Гадяцького ВП капралом поліції ОСОБА_4 було виявлено гр. ОСОБА_1, яка перебувала до його приїзду у приміщенні магазину без одягненої захисної маски. На зауваження з боку працівників поліції не реагувала та відмовлялася одягнути захисну маску. У зв`язку із допущеним адміністративним правопорушення відносно гр. ОСОБА_1 було оформлено адміністративні матеріали за ч. 2 ст. 44-3 КУпАП, постанова ГАБ № 736715.
18.01.2021 о 12 год. 12 хв. на спец.лінію 102 надійшло повідомлення від ОСОБА_6 про те, що у ветаптеку по АДРЕСА_2 зайшов покупець який відмовляється одягати захисну маску. Прибувши на місце події поліцейським СРПП ВП №2 Зіньківського ВП Гадяцького ВП капралом поліції ОСОБА_4 було виявлено гр. ОСОБА_1, яка перебувала у приміщенні магазину без одягненої захисної маски. На зауваження з боку працівників поліції відмовлялася одягнути захисну маку. У зв`язку із допущеним адміністративним правопорушення відносно гр. ОСОБА_1 було оформлено адміністративні матеріали за ч. 2 ст. 44-3 КУпАП, постанова ГАБ № 736716.
Під час дослідження матеріалів справи наданих 12.04.2021 року в судове засідання відповідачем ОСОБА_4, слід звернути увагу, що порядок засвідчення документів визначений пунктами 5.265.27 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації «Вимоги до оформлення документів» (ДСТУ 4163-2003, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 №55). За вказаним нормативно - правовим актом, відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів: «Згідно з оригіналом»; особистого підпису особи, яка засвідчує копію; її ініціалів та прізвища, дати засвідчення підпису, яка проставляється нижче підпису. Отже, додані докази (копії документів, оригінали яких знаходяться у відповідача) не засвідчені належним чином, подані з порушенням вимог, встановлених законом.
Згідно копії рапорта ст.інспектора чергового віділення поліції № 4 (м.Зіньків) Шаруди А.П. зазначено "18.01.2021 року отримано заяву та зареєстровано ЄО за № 193 від 18.01.2021 року. Фабула. Надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 18.01.2021 о 11:36 за адресою АДРЕСА_2 18.01.2021 на даний час магазин Рінго невідома громадянка відмовляється одягти захисну маску, чим порушує правила карантину». Заявник ОСОБА_5 ..На місце події направлено ГРПП ОСОБА_7 ".
Відповідно до довідки про результати розгляду звернення зареєстрованого до ІТС ІПНП (ЄО за № 193 від 18.01.2021 року) записано «18.01.2021 року о 08 год. 18 хвилин на лінію служби 102 надійшло повідомлення від ОСОБА_5 про те, що у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_2» зайшла громадянка, яка відмовляється одягти маску».
Відповідно до копії пояснення від 18.01.2021 року ОСОБА_5 вказано, що 18.01.2021 року близько 11 год. 30 хвилин до магазину «Рінго» зайшла жінка на прізвище ОСОБА_8 без маски індивідуального захисту з якою в неї виникла суперечка. Опитав о/у СКП ОСОБА_9 ..
В копії пояснення ОСОБА_10 від 18.01.2021 року вказано, що 18.01.2021 року до магазину, де вона працює, в анкетних даних записано «Рінго», зайшла невідома жінка, яка перебувала без захисної маски. Опитав інспектор ОСОБА_11.
Згідно копії рапорта ст.інспектора чергового віділення поліції №4 (м.Зіньків) Шаруди А.П. зазначено "18.01.2021 року отримано заяву та зареєстровано ЄО за №194 від 18.01.2021 року. Фабула. 18.01.2021 року о 12:06 надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 18.01.2021 о 12:05 за адресою Зіньківський район м. Зіньків вулиця Воздвиженська буд. 49 18.01.2021 на даний час в ветаптеці невідомий чоловік відмовляється одягти захисну маску». Заявник ОСОБА_6. На місце події направлено ГРПП ОСОБА_7 ".
Відповідно до довідки про результати розгляду звернення зареєстрованого до ІТС ІПНП (ЄО за №194 від 18.01.2021 року) записано «18.01.2021 року о 12 год. 12 хвилин на лінію служби 102 надійшло повідомлення від ОСОБА_6 про те, що у ветаптеці невідомий чоловік відмовляється одягти маску».
У поясненні інспектора Яненка І. відібраного у ОСОБА_6 без зазначення дати її відібрання вказано, що 18.01.2021 року близько 11 год 15 хвилин до ветаптеки зайшла невідома жінка без захисної маски. Даній жінці вона запропонувала одягти захисну маску, яка відмовилася її одягти вказавши, що через стан здоров"я вона не може її вдягти.
Під час перегляду відеозапису наданого позивачкою № 20210118_120910 і № 20210118_122738 та досліджених в судовому засіданні зафіксовано факт прибуття працівників поліції 18.01.2021 року до будівель, які розташовані на території вулиці Воздвиженська.
При прибутті на місце виклику, працівник поліції відповідач, ОСОБА_4 не роз"яснив позивачці її права та обов"язки, які передбачені ст.268 КупАП. Також ним не було зібрано адміністративний матеріал відносно ОСОБА_1 ..
Позивачка, ОСОБА_1 пояснила відповідачу, який прибув на місце виклику, що в неї немає маски, маска шкодить її здоров"ю. Маски, яка захищає від вірусів в м. Зіньків немає, така марка маски коштує дуже дорого. В неї немає таких коштів, але їй потрібно купити ліки. Вона зайшла в аптеку, дотримується півтори метри дистанції.
Позивачка вказала, що постанову Кабінету Міністрів відповідно до рішення Конституційного Суду від 28.08.2020 року визнано неконституційною. На що відповідач, ОСОБА_4, на відеофіксації вказує, що з даним рішенням Конституційного Суду від 28.08.2020 року він не ознайомлювався. Про це чує вперше від позивачки. Після чого ОСОБА_4 взяв інформаційний носій інформації та заніс в пошукову систему рішення Конституційного Суду від 28.08.2020 року. Весь цей час відбувалася відеофіксація.
ОСОБА_1 вказала, що порушено її права відповідно до Закону України «Про права споживачів» та ст. 24, ст. 28, ст. 33 Конституції України, працівниками магазину та аптеки.
При цьому працівники поліції на заяви ОСОБА_1 ніяк не реагували.
На пропозицію позивачки працівники поліції відмовилися відібрати пояснення на місці, не пояснивши причини, а запропонували їй надати пояснення у віділенні поліції.
На відеозаписі № 20210118_122738 наданому позивачкою видно, що в приміщенні відбирається пояснення у ОСОБА_1 одним працівником поліції та заповнюється постанова про адміністративне правопорушення іншим працівником поліції.
Коли працівник поліції відбирав у ОСОБА_1 пояснення на одному аркуші та перейшов заповнювати інший аркуш, то до присутніх підійшов інший, третій працівник поліції і з телефоного засобу почав зачитувати права ОСОБА_1. Позивачка даному працівникові, який зачитав права вказала, що їй права зачитали, коли складали документи, про що було зафіксовано час на мобільному телефоні працівника поліції 12:41 та на позначці 0:13:41 на відеофайлі.
При досліджені копій постанов про адміністративне правопорушення ГАБ 736715 від 18.01.2021 р. і ГАБ 736716 від 18.01.2021 по справі адміністративного правопорушення за ч.2 ст. 44-3 КУпАП та накладення адміністративного стягнення наданих як позивачкою та відповідчем ОСОБА_4 встановлено, що відсутній підпис про ознайомлення правопорушника із правами та мається примітка, в якій зазначено «Буду оскаржувати в судовому порядку», а поряд стоїть прізвище ОСОБА_8 та підпис.
Суд, шляхом комплексного аналізу і узагальнення діючого законодавства України, приходить до висновку.
Конституція України є законом найвищої юридичної сили. Закони і інші нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції. Конституція є законом прямої дії. (ст. 8 Конституції України). В зазначених тезах узагальнений зміст верховенство права, яке забезпечується шляхом встановлення юридичної сили норм Конституції, зокрема щодо прав людини і громадянина, як домінуючими над змістом інших законів і нормативно-правових актів (постанов уряду, наказів міністерств). Тобто, якщо норма закону чи нормативно-правового акту суперечить нормі Конституції України, для правильного правозастосування слід використовувати норму Конституції.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.(ст. 19 Конституції України). Таким чином, слід стверджувати, що без будь-яких застережень та незалежно від будь-яких цілей, причин чи суспільного або особистого інтересу, всі органи і посадові особи держави Україна повинні діяти строго у відповідності до Конституції та не мають повноважень виходити за межі норм Конституції, навіть якщо вони керуються законом, оскільки закон також не має суперечити Конституції.
При цьому, слід звернути увагу на наступне. Відповідно до ст. 147 та п. 2 ст. 150 Конституції України, повноваження тлумачити зміст Конституції України та вирішувати питання відповідності законів України Конституції України, належить виключно Конституційному Суду України. Відтак, будь-які органи чи посадові особи держави (поліцейські, міністри, депутати тощо), крім Конституційного Суду України,немають повноважень тлумачити зміст законодавства.
Також, слід звернути увагу, на практику правозастосування. Так, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України за №9 від 01.11.1996 року Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя, у разі, якщо діючий закон чи нормативно-правовий акт суперечить Конституції України в усіх необхідних випадках слід безпосередньо застосовувати Конституцію як акт прямої дії.
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.(ст. 19 Конституції України). Ніхто не зобов`язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність. (ст. 60 Конституції України). Із наведених норм вбачається, що акти і норми, які суперечать Конституції, заборонено видавати та виконувати. При чому відповідальність настає як за видання, так і за виконання незаконного розпорядження.
Тобто,сумлінний громадянин, який поінформований про невідповідність Конституції України певного нормативно-правового акта, зобов`язаний відмовитись від виконання незаконного акту. Якщо він виконає незаконний акт, для нього наступить така ж відповідальність, яка передбачена за видання незаконного акту. Це правило поширюється як на цивільних осіб (простих громадян), так і на поліцейських та інших представників держави.
Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах.(ч. 4 ст. 41 Кримінального кодексу України).Поліцейський чи інша особа, яка вимагає від громадянина виконання акту, що суперечить Конституції, є злочинцем і її дії є кримінальним правопорушенням, яке кваліфікується відповідною статтею Кримінального кодексу України.
Незаконність чинного в Україні карантину.
Виходячи із змісту Конституції України (норми наведені вище), карантин в Україні, що введений органом влади шляхом видання нормативно-правового (підзаконного) акту, повинен строго відповідати закону і Конституції. Основним аспектом законності, поряд із змістом акту, є строге дотримання встановленої законом процедури, оскільки органи влади і їх посадові особи повинні діяти виключно в межах повноважень, встановлених законом і Конституцією. Не може вважатись законним акт, навіть правильний за змістом, який виданий із порушенням процедури, оскільки в такому випадку будуть невільовані норми верховенства права і буде порушений правопорядок.
Відповідно до ст. 29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб карантин встановлюється і відміняється Кабінетом Міністрів України. Проте, Кабмін не є абсолютно вільним в цьому питанні - це повноваження Кабміну обмежене законом. Це обмеження полягає у встановленні жорсткої і безальтернативної процедури.
Зазначена стаття закону встановлює, що питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.
В свою чергу, головний державний санітарний лікар, також, не є абсолютно вільним в цьому питанні. Його повноваження на ініціювання карантину, виникають лише в тому випадку, коли в Україні вже введено надзвичайний стан, підпункт й частини 1 статті 40 Повноваження головного державного санітарного лікаря України Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення встановлює:
У разі введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму надзвичайного стану вносить центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, обґрунтоване подання для прийняття рішення щодо звернення до Кабінету Міністрів України з пропозицією про встановлення карантину .
Відтак, законною і такою, що не суперечить Конституції України є наступна процедура введення в Україні карантину: Президент видає Указ про введення надзвичайного стану. Верховна Рада затверджує цей Указ. Указ набуває чинності. Головний санітарний лікар подає в Міністерство охорони здоров`я України подання щодо звернення до Кабінету Міністрів України з пропозицією про встановлення карантину. Міністерство охорони здоров`я України порушує перед Кабінетом Міністрів України питання про встановлення карантину. Кабінет Міністрів України встановлює карантин. Карантин набуває чинності.
При цьому, всі чотири дії є обов`язковими і хронологічними. Тобто, до виконання першої та другої дії, четверта відбутись не може.
Як відомо, надзвичайний стан в Україні не введено. Відповідно, станом на цей момент головний санлікар ще не отримав повноважень ініціювати карантин, а у Кабінету Міністрів не було підстав встановлювати карантин. Відтак, слід стверджувати, що в правовому полі чинного законодавства України карантин не введено.
Таким чином, діюча постанова про введення карантину є незаконною і не підлягає виконанню. На підставі ст. 60 Конституції України кожна людина зобов`язана відмовитись від виконання постанови Уряду про введення карантину. На підставі ст. 19 Конституції України у взаємозв`язку із ст. 60 Конституції України, жодний орган чи посадова особа не має права вимагати від людини виконання постанови Уряду про введення карантину.
Незаконність вимоги вдягнути захисну маску.
Діючий в Україні карантин містить норми (правила та заборони), що обмежують права і свободи людини, встановлені Конституцією України. Зокрема, правила карантину обмежують свободу пересування людини, встановлену статтею 33 Конституції України.
Це обмеження полягає в тому, що на період дії карантину заборонено перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно (підпункт 1 пункту 10 Постанови КМУ за No641 від 22.07.2020 року Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2).
Тобто, гарантована Конституцією свобода пересування обмежена нормативно-правовим актом Кабінету міністрів України (підзаконним актом). Це обмеження відбулось з метою захисту суспільного інтересу, який полягає в протидії поширенню особливо-небезпечної хвороби.
Аналізуючи цю норму, а саме - застосовуючи зазначені вище норми Конституції України, слід абстрагуватись від конфлікту особистого і суспільного інтересу, оскільки вирішальним у правозастосуванні, незалежно від будь-яких цілей і причин, є строга відповідність дій та рішень Уряду законам України і Конституції України. У разі, якщо з`ясовується, що ці рішення суперечать Конституції України, громадяни зобов`язані відмовитись від їх виконання. А у разі, якщо вони їх виконають, настане відповідальність, передбачена Кримінальним кодексом України.
Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень (ст. 64 Конституції України). Отже, Конституція (найвищий закон) чітко і конкретно встановлює, що обмеження свободи пересування людини може бути встановлено лише в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Наразі, станом на момент розгляду справи в судовому засіданні, в Україні не введено ані воєнний, ані надзвичайний стан. Такі стани вводяться за указом Президента, затвердженим Верховною Радою України. Такого указу не існує. Відтак, будь-яке чинне обмеження свободи пересування, встановлене будь-яким нормативно-правовим актом Уряду, в умовах відсутності ВС чи НС, є таким, що прямо і безсумнівно суперечить Конституції України. Будь-яка людина повинна відмовитись від його виконання.
А також Кабмін немає повноважень затверджувати санітарні та протиепідемічні правила і норми, тому що це - компетенція МОЗ. Діючі накази МОЗ (про затвердження протоколу лікування COVID-19) встановлюють, що носіння маски здоровим людям в громадських місцях не потрібне.
Висновок: вимога вдягнути захисну маску незаконна. Будь-хто зобов`язаний відмовитись від виконання цієї вимоги. Ті, хто вимагають вдягнути захисну маску, підлягають кримінальному переслідуванню, про що необхідно подати до поліції заяву про злочин.
Також, слід звернути увагу на практику правозастосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке здійснюється Європейським Судом із прав людини та Конституційним Судом України.
Зазначена практика правозастосування встановлює, що урядові акти повинні відповідати загальним принципам правової визначенності та належного урядування. Перший принцип вимагає чіткості розуміння та однозначності запроваджуваної норми. Другий принцип вимагає, щоб запроваджувана норма була розумною, добросовісною та справедливою.
Відтак, встановлюючи будь-яке обмеження чи заборону, Уряд повинен подбати про те, щоб людина не мала перешкод у виконанні цієї норми та ця норма була співрозмірна із проблемою, на вирішення якої вона запроваджена.
Вимога носіння захисної маски та відповідальність у вигляді штрафу розміром від десяти до п"ятнадцять неоподаткованих мінімумів доходів громадян не відповідають загальним принципам правової визначенності та належного урядування.
Так, порушення принципу правової визначеності полягає в тому, щозаконодавство України не містить чіткого визначення термінів захисна маска і респіратор. Відтак, людина не може визначити носіння, якої саме, маски (з якого матеріалу, з якими властивостями, з якими параметрами безпеки для здоров`я тощо) буде законним. Враховуючи, відсутність у поліцейського чи іншої державної особи повноважень тлумачити законодавство, будь-яку маску можливо визнати як законною, так і незаконною. Тобто, будь-яку особу, незалежно від того намагається вона виконати норму чи ні, можливо притягнути до відповідальності за наявності бажання поліцейського.
Це, в свою чергу, є порушенням принципу належного урядування, оскільки штраф за невизначену з правової точки зору заборону складає 170-255 грн., а питання притягнення до відповідальності де-факто є обмеженим лише бажанням поліцейського скласти чи не скласти протокол. Це є недобросовісним, нерозумним і несправедливим по відношенню до людини. Наявна як дискримінація звичайних громадян по відношенню до поліцейського, так і передумова корупції, обумовлена розміром штрафу. Крім того, відсутні належним чином ухвалені науково-медичні докази належності та безпечності для носія маски вимоги її вдягнути. Жодна людина не може бути примушена шкодити своєму здоров`ю.
Пунктом 29 рішення ЄСПЛ у справі «Лучанінова проти України» (заява № 16347/02) зазначено, що частина 1 статті 51 КУпАП передбачала наступні стягнення за дрібне розкрадання (на суму до 51 грн.) державного або колективного майна (включаючи майно приватних підприємств): накладення штрафу від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку.
Пунктом 3 рішення ЄСПЛ у справі «Лучанінова проти України» (заява № 16347/02) зазначено, що перед тим, як перейти до вивчення скарг заявниці, Суд зазначає, що стаття 13 Конвенції як така не гарантує право на оскарження або право на перегляд другою інстанцією (див., mutatis mutandis, рішення від 8 квітня 2008 року у справі «Нурхан Ільмаз проти Туреччини (№ 2)», (Nurhan Yilmaz v. Turkey (№ 2), заява № 16741/04, п. 21, та рішення у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява № 61406/00, п. 51, від 6 вересня 2005 року). Проте, якби для цілей Конвенції оскаржуване провадження можна було кваліфікувати як кримінальне, скарга заявниці щодо відсутності оскарження могла б бути розглянута за статтею 2 Протоколу № 7 до Конвенції, яка передбачає таке:
1. Кожен, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесеного йому вироку. Здійснення цього права, включаючи підстави, на яких воно може бути здійснене, регулюється законом.
2. Із цього права можуть поширюватися винятки для передбачених законом незначних правопорушень або коли відповідну особу судив у першій інстанції найвищий суд, або коли її було визнано винною і засуджено після оскарження виправдувального вироку.