На мою особисту думку - це прекрасно! Залишу це тут:

Джерело - https://www.facebook.com/sashko.polozhi … 2445871679
Дата допису - 30.04.2020 р., 17:37
Автор допису: Олександр Положинський - лідер українського гурту «Тартак», створеного 1996 року, проєкту «Був'є» (2014), проєкту «Ол.Ів.'Є» (2019), співак і шоумен, ведучий радіо «НВ».

Одразу попереджаю — писанини багато, вона сповнена снобізму, рафінованості та відірваності від реального життя. Тому краще не читайте.
Цей довгодопис став результатом обговорення мого допису про те, що я почав дивитися серіал “Спіймати Кайдаша”, але не подужав. Вчора я черговий раз натрапив у стрічці на схвальні відгуки про цей серіал, а до того бачив не одну рекомендацію його подивитися, численні слова вдячності на адресу творців серіалу й багато такого іншого. Так склалося, що саме вчора я мав час і бажання розпочати якийсь багатосерійний перегляд, хоча й дивлюся частіше або окремі фільми, або міні-серіали.
На момент початку перегляду, що я знав про серіал, крім численних рекомендацій його подивитися від людей, чия думка для мене є цікавою та важливою? Що це сучасна історія за мотивами класичного твору Івана Нечуя-Левицького (ідея осучаснювати давнє для мене не нова, але цілком прийнятна). Що це перший дійсно вартий перегляду український серіал (я багато серіалів не бачив взагалі, а з тих, які бачив, не згадаю жодного, який міг би назвати українським, тож це був непоганий привід розпочати). Що це часто болісно й сумно, але реалістично і правдиво (ну, правдивістю мене не налякаєш). Що всі герої серіалу спілкуються суржиком, але він дуже справжній, тому вуха не ріже й сприймається цілком природно (я суржик не люблю, але розумію, що від нього, за даних умов, нікуди не дінешся, що є — те є, тому й до його сприйняття з уст героїв серіалу був цілком готовий).
Отож, моя попередня налаштованість на серіал була цілком позитивною. Однак ця позитивність швидко випарувалася. Як я вже вчора казав, подивився я трохи більше двох хвилин і зрозумів, що мені дивитися не подобається. Ну, буває. Вимкнув. Потім одразу подумав, що не можна бути таким категоричним, згадав усі схвальні відгуки та рекомендації, тому вирішив таки подивитися далі, однак знову витримав недовго. Коли зрозумів, що все ж не дивитимусь його, вирішив написати про це у Фейсбук. І зробив я це не з якоюсь злою метою облаяти чи розкритикувати, а просто поділився враженням — без будь-якої конкретної мети та позначень. Ну, просто тому, що у Фейсбуці люди часто обмінюються думками. А ще, оскільки до того я бачив лише думки тих, кому дуже сподобалося, було цікаво, скільки є таких, як я, - яким не пішло.
Я вважаю, що людина має право на власну точку зору. Я вважаю, якщо мені щось не подобається, це не значить, що воно погане. Я вважаю, якщо людина висловлює думку, яка не відповідає моїм думкам, це ще не привід цю людину в чомусь звинувачувати чи ображати. Принаймні, я був упевненим, що, констатуючи той факт, що особисто мені не захотілося продовжувати дивитися серіал після кількох хвилин його перегляду, я не ображаю ні творців, ні акторів, ні прихильників серіалу. Ну, не зайшло — та й не зайшло, поїхали далі. Але ж ні! Виявилося, що я і реального життя не знаю, і мову люблю ту, якою в реальному житті ніхто не розмовляє, і я міський мажор, який в селі не був ніколи, і боюся правди, і ношу корону, і творчість моя теж багатьом не подобається... Звісно, я зараз трохи перегинаю палку і занадто узагальнюю, але загальний зміст багатьох коментарів можна до таких висновків звести. І це я не до образ — лише до констатації.
Тим не менш, дехто з коментаторів просив сказати, що саме мені не подобається, люди хотіли конкретики. Вчора я просто дивився. Не аналізував, не шукав якихось лаж — просто дивився. Але одразу зрозумів, що перегляд не приносить ні найменшого задоволення, навпаки — з перших секунд викликає якесь несприйняття. Ну, ні — так ні. Вибачте, не заходить. Крапка. Але такі питання змусили й мене задуматися, а що саме викликало моє несприйняття? Актори симпатичні, деяких знав за іншими фільмами й ставився із симпатією, один навіть у мене в кліпі знімався якось. До суржика я був готовим. Ото тільки одразу виникло якесь підсвідоме несприйняття, відчуття якоїсь штучності, надуманості. Очевидно, щось ховалося десь в деталях, на які не звертав уваги, коли дивився. Бо ж намагався дивитися, як то кажуть, не мозком а серцем.
Отож, думки крутилися в моїй голові, викликали питання, непокоїли. Тим часом під дописом з'являлися нові коментарі — далеко не завжди приємні. І я вирішив розібратися. В першу чергу — для самого себе. А тоді вже й поділитися з тими, кому цікаво, якщо буде чим. Я ще раз — тепер вже ретельно й уважно, з зупинками й поверненнями назад — переглянув вчорашній фрагмент. Цього разу свідомо шукаючи те, що вчора, можливо, вловлював підсвідомо.
І от що я собі сьогодні накопав.
1. Виявилося, вчора я збрехав. Я подивився не десять хвилин, а сім. Але і в ці хвилини вмістилося багато чого.
2. Я дивився на youtube-каналі СТБ, де вся супутня серіалу інформація подавалася російською мовою. Мабуть, це викликало першу підсвідому підозру. Якесь таке схоже відчуття завжди виникало в мене на концертах, якщо артист співав українською, а з публікою спілкувався російською. Чи в піснях люто гарчав, а між піснями говорив своїм звичайним голосом. І я не кажу добре це чи погано, я лише ділюся своїм сприйняттям.
3. Фільм починається з того, що повідомляє — мене знято за підтримки Міністерства Культури України й... Уряду України. Міністр культури — не в Уряді, вони в нас окремо?! Точно пригадую, що вчора я теж на це увагу звернув, хоч для змісту фільму це й неважливо.
4. Перше слово, яке я почув, було ім'я Лаврін. Я в житті не зустрічав жодного Лавріна. Принаймні, згадати не можу. Згадую лише двох Лавріків. А Лавріна часто зустрічав в історичній літературі. Тому одразу виникло питання до творців — чому, якщо вже вирішили лишити автентичне ім'я героя, позбавили його кличного відмінка? Ну, от що би глобально змінилося в серіалі, якби батько кричав: “Лавріне!”? А! Розумію, в сучасному українському селі кличними відмінками, мабуть, не послуговуються. То може варто було бути чесними до кінця і назвати його, скажімо, Льошею?
5. Батько дорікає синові, що всі вдома чекають, а він поліз купатися. Дорікає не тоді, коли зупиняються, не тоді, коли син роздягається, а коли вже заходить у воду. Ну, припустимо, зупинилися, не щоб Лаврін міг покупатися, а щоб залити води. Але тоді можна припустити, що логічний алгоритм дій такий: зупиняються, батько посилає сина по воду, сам відкриває капот, син приносить воду, батько її швиденько заливає та їдуть собі далі. Де тут час, щоб непомітно роздягнутися і зайти у воду?
6. Син каже, що цілий рік мріяв покупатися. Що там — річка, ставок? Цілком згоден. Але яка імовірність що здійснення цієї мрії на першому місці? Не маму побачити, брата, обійнятися? Дівчину, може? Поїсти смачненького? Поспати на своєму ліжку? Ага, покупатися.
7. Батько пробує воду у відрі й каже, що вода ж холодна. Тільки мені щось видається дивним у цій сцені?
8. Син кличе батька купатися. Чим той аргументує відмову? Ні, не тим, про що вже казав раніше — стіл накритий, вдома всі чекають, нема коли купатися, та й вода холодна. Ні, батько каже, що плавати не вміє. Ага, аргумент.
9. Як я вже казав, я був готовий до сприйняття суржика. Але ж він мав бути природнім і справжнім. Принаймні, мені так обіцяли. Але тут суржик видався мені штучним. Мама, яка називає синів Карпом та Лавріном вживає слова “вапщє” і “хароша”. Ну, не вірю! Або вже імена міняйте, або хай хоча би в мами більш-менш мова буде.
10. Ви колись бачили господинь, в яких десь пів сотні гостей на підході, а столи ще не накриті, всі страви не наготовані? Бачили? Що вони роблять? Крутяться, як навіжені, поспішають, довкола все вирує, шкварчить, парує? Ні! Одна ледь-ледь щось ніби помішує в сковорідці, інша ледь місить тісто, й обидві спокійно спілкуються.
11. Заходить Карпо з відром води. Дівчина, яка, схоже, в Карпа давно й відверто закохана, довго дивиться не на Карпа, а на відро. І тільки коли Карпо йде геть, проводжає його захопленим поглядом.
12. Мама, звісно ж, не знає про це почуття, перехоплює погляд, а потім така озирається — цікаво, на кого ж та дівчина так задивляється?! Мабуть, на кота, якого щойно виганяли. Чи на хлопчика з пиріжками, якого мама не відганяє від пиріжків, а просто просить тьотю більше пиріжків не давати. Все по-справжньому, як в житті. Хлопця ж бабай забере на вулиці.
13. Мама питає, чого це та дівчина, побачивши Карпа, так підозріло усміхається. Дівчина відповідає, що Карпо сильний і... хоробрий! Хоробрий!!! Ну, звісно ж, неабияка хоробрість потрібна, щоб ото з відрами та голим торсом зайти до них на кухню.
14. Спочатку мама підганяє дівчину ліпити вареники, бо ж не встигаємо. За кілька секунд — а, ні, ти погано ліпиш, давай я! Кілька ж секунд тому, я ще не знала, що ти до вареників геть нездатна.
15. Дівчина, яка сина називає Ванька, говорить “да” і “блін”, слова “послєдній” не вживає. Ні, виключно - “останній”! Розкажіть мені про справжній суржик.
16. До суржика в мене справді багато претензій — навіть ще вчора я зауважив його штучність. Ну, не повірю я, що люди, які розмовляють суржиком, казатимуть “одягни кітєль”, а не “одінь”, “повернувся”, а не “вернувся”, “досить”, а не “хватить”, “зупинись”, а не “стань”... Та й фраза “кожному чоловіку потрібна армія” не вписується в суржиковий стиль, як на мене. Батько би мав сказати “кожен мужик мусить відслужить”. Чи якось так. Ну, але це знову суто моє враження — можете не соглашатись.
17. Ой, а далі починається найгірше. Спочатку потрапляють в єдину яму на дорозі. На дорозі, по якій батько, дід та прадід їздили. Простий чоловік на “Волзі” (можна собі уявити, як він з неї порошинки здував). Єдина машина на всю сім'ю... Ага, я відірваний від життя. Я ніколи не був у селі. Я не знаю живих людей. Та справжній такий дядько на “Волзі” ту дорогу так би знав, що ту яму вночі без світла міг об'їхати!
18. Але так склалося, що в ту єдину яму на далеко не найгіршій дорозі таки вскочили. Ви можете собі уявити реакцію реального такого чоловіка на “Волзі”? А його слова? Я теж можу. І моя уява малює мені зовсім іншу реакцію та зовсім інші слова. Але тут все, як у житті, правда? “Щоб по тобі цигани їздили”...
19. Син дуже хотів зупинитися саме в цьому місці, щоб подивитися з гори на село. Мабуть, там неймовірно гарний краєвид. Один із тих краєвидів, яких я бачив десятки чи й сотні в різних куточках України. Такий краєвид, повз який спокійно проїхати не можеш, щоб хоча би трохи швидкість не скинути, якщо не можеш зупинитися. Так, мабуть, краєвид там фантастичний. Але нам його не покажуть. Зате покажуть труби, які димлять десь на задньому плані.
20. Тим часом йдуть приготування на подвір'ї. Не будемо прискіпуватися з питанням, чому останній стіл не винесли раніше — разом з усіма попередніми. Ну, не встигли, забули, не розрахували. Але... Ми ж чули щойно розмову про те, яка матір чудова господиня, правда ж? А чи можемо ми повірити, що чудова господиня, очікуючи на майже пів сотні гостей, спокійно сприймає той факт, що навколо накритих столів купа якогось мотлоху? Що хоча би бильця від старого ліжка та якусь віконну раму не сказала віднести за хлів-сарай-комору?
21. Доволі відвертий і прямолінійний діалог Карпа з дівчиною закінчується тим, що головну непристойність він шепоче їй на вушко. Серйозно? Все, як у реальному житті?
22. Тут виходить мама. Виносить “скатєрть”, яку перед тим просила взяти дівчину. Яка, насправді, не “скатєрть”, а “клійонка” (ні-ні, в справжньому селі так ніхто ніколи не каже!). Так от — мама кілька хвилин тому бралася ліпити вареники. Які в справжньої мами ще з вечора були би вже наліпленими і просто чекали би свого часу десь у прохолодному місці. Так мама чи за пару хвилин вже замісила тісто, наліпила вареників та помила руки, чи швидко на ті вареники забила. І в те, і в інше мені мало віриться. Хоч, звісно, я можу й помилятися.
23. Карпо прибіг на допомогу батькові з братом. Сцену зустрічі братів ми пропускаємо — нам її бачити не треба, бо це неважливо. Машина важливіша. Хоч і є кадр, в якому видно, що машина, навіть потрапивши в ту ямку, на пузо не сіла. А значить — могла би легко й невимушено виїхати сама. Ну, треба було за сценарієм, щоб не могла. Але Карпо, який на подвір'ї був до пояса голим, поспішаючи на допомогу батькові з братом, одягнув спочатку футболку, а потім ще й сорочку на неї! Ну, звісно ж, - у нас, у справжньому селі, завжди так роблять, коли поспішають бігти на гору машину з ями витягати.
24. Те, що в сільського господаря в машині немає домкрата — можемо припустити. Можемо навіть припустити, що ту паліняку, якою підважували “Волгу”, Карпо притяг із собою. Чи знайшов десь біля дороги. Чи в багажнику. Можемо також припустити, що іншого способу, як один підважує — двоє штовхають, витягнути ту машину з тієї ями просто не було. Але скажіть мені — якщо вже в нас все так чесно і реалістично — навіть, якщо насправді той власник ту “Волгу” не так цінував, як я собі те вигадав, отож — навіщо, після того, як її вже виштовхали з ями, було її ще штовхати на розгон, ніби вона заводиться “з толкача”?! Це що було?!!! І, зрештою, якщо вже все це сталося, то чого батько почав голосно дивуватися, чому Карпо не поставив машину “на ручнік”? По-перше, чому Карпо? По-друге, чому “на ручнік”?
25. Колись, коли я був малим, були популярними анекдоти про недолугих чукчів. Через якесь десятиліття їх змінили анекдоти про недолугих молдаван. Я не пишаюся тим, що чув, сміявся і переповідав колись ті анекдоти. Але десь чув версію, що такі анекдоти навмисно вигадувалися, з метою розділення та приниження. В перші хвилини серіалу “Спіймати Кайдаша” нам показали анекдот про недолугих українців. Які спочатку потрапляють в яму для тупих, потім по-тупому з тої ями вибираються, а далі... Карпо, замість того, щоб на невеликій швидкості просто відчинити двері, сісти за кермо і натиснути гальма, намагається руками зупинити машину! Йому це не вдається і він падає. Його брат, замість того, щоб одразу кинутися до машини, яка починає котитися з гори, спочатку допомагає братові встати, а тоді вже біжить за машиною.
26. Сцена погоні — суцільна правдивість! Некерована “Волга” то з'їжджає з дороги, то знову на неї повертається. За нею ніхто не поспішає. Брати за нею біжать, але зовсім не так швидко, як би, мабуть, насправді бігли молоді сільські хлопці за єдиною автівкою своєї родини. Батько до біжить, то зупиняється, то тримається за поперек, ледь біжучи, але особливо від синів не відстає. “Волга”, яка важить десь півтори тонни, яка сама по собі котиться з доволі крутої гори, котиться так швидко, що молоді хлопці не можуть її наздогнати, влітає на подвір'я повне людей, розбиваючи на друзки дерев'яний паркан... і просто зупиняється. Люди просто здивовані...
На цьому місці місці я вчора вимкнув і не захотів дивитися далі. Я вірю, що далі могло бути краще. І чесніше. І цікавіше. Й емоційніше. Але, вибачте, поки не для мене.
Все це я написав не для того, щоб образити чи принизити творців фільму та його прихильників. Я лише так відповідаю на ті закиди, які прямо чи опосередковано отримав учора на свою адресу. І, так, впевнений, що той, кому не подобається те, що я колись робив, може не менш докладно й ще більш нищівно розібрати кожну мою пісню чи мій кліп. Та й робили вже таке не раз. Але я не хочу мірятися. Не хочу обмінюватися образами чи звинуваченнями. Я лише хочу відстояти своє право мати іншу точку зору. І висловлювати її, не викликаючи до себе ненависті чи зневаги.
Є думки, слова, вчинки, дії, яких пробачати не можна. Але слова “ні, не подужав”, сказані про початок серіалу, який вам сподобався, точно не з цього розряду. Дивіться “Спіймати Кайдаша”, рекомендуйте і популяризуйте його, скільки вам того хочеться! Я тільки за!

Від себе: український 12-серійний телесеріал 2020 року "Спіймати Кайдаша" можна подивитись онлайн - Спіймати Кайдаша

"Спіймати Кайдаша", 1 серія

П. С. Мене вистачило тільки на 3 хвилини! Більше я не дивилась!

Клубок ниток, якому понад 5000 років.
Експонат археологічного музею «Латеніум» в передмісті швейцарського Невшателя.

"Маски-Шоу" Маски в Партизанском отряде (1 серия)

Зупинка на Вінниччині, де можна чекати автобус аж до відкриття міжміського транспортного сполучення

Висновок один - отже твій моб.номер вже в базі шахраїв!

Японський годинник-трансформер